Ти наснилась мені на світанні
і змочила цілунком вуста,
Така свіжа, мов пролісок ранній,
що весною в лісах пророста.
Ти скупала мене в чистих росах,
одягнула в сорочку нову,
І побігла по свіжих покосах,
чи то в сні...чи уже наяву...
Але ж ні, знову постріли чути,
багряніє скривавлений схід,
Запах пороху нам не забути,
що навіки залишив свій слід.
Не забути, як друзі вмирали,
і купалась земля у крові,
Як ми падали й знову вставали,
як літали в димах журавлі.
А так хочеться, щоб повернулись
і живими зайшли на поріг,
І щоб знову до сонця всміхнулись,
після довгих, тривожних доріг.
Я молюсь, щоб війна закінчилась,
чисті роси встеляли траву,
Щоб ти більше ночами не снилась,
а зі мною була наяву...
Щоб збудила мене на світанні
і змочила цілунком вуста,
Така свіжа, мов пролісок ранній,
що в лісах навесні пророста...
***
Чудовий образ Весни у Вашому вірші! Так колись і буде! Але лише після перемоги! 
