Про давнє і дрімуче середньовіччя.
Не втямлюють надвірні блазнів сум:
– Яка ж печаль буває біля трону?
Тут перли, золото, бенкетний шум,
У діамантах добродійника корона.
Гримасами той блазень веселив:
Кривлявся, жонглював достатньо вміло.
А погляд...Погляд часто говорив –
Йому празникування очортіло.
І часто блазня власна простота
В надвірних неприхильність визивала.
І спина знов ловила батога,
А потім рана та робити не давала.
Навчився щось таїти він в собі:
Під одягом, перукою і гримом.
А маскувати, що душа в журбі,
Не зміг у поглядові недвижи́мім.
Оригінал.
Придворным не понять печаль шута.
Какая может быть печаль у трона?
- Здесь золото, шелка и жемчуга,
И в бриллиантах благодетеля корона.
Шут зрителей гримассами смешил,
Кривлялся и жонглировал умело.
Но взгляд... Но взгляд так часто говорил,
Что празднество ему осточертело.
И часто непосредственность шута
В придворных недовольство вызывала
И он ловил спиною хвост кнута
И боль потом работать не давала.
Шут научился многое скрывать
Под париком, одеждою, под гримом.
И только скорбь души маскировать,
Так и не смог во взгляде недвижимом.
Автор Виктор Залевский
