 |
Мільйони імен носять сотні облич,
У цей сірий день прокинулась ніч.
Для когось життя прострочена річ,
Мені воно, наче сплетіння сторіч.
Безмежжя порожніх холодних голів,
Стільки ж забутих несказаних слів.
Розбиті серця хто любити б хотів?
Раніше палав, та давно вже згорів.
Із попелу, вгору, здіймається дим.
Він завжди для тебе буде чужим,
Вічно самотнім та мандрівним.
Коли зійде сонце, підемо із ним.
...
Ми вважаємо себе гігантами, та насправді в наших думках
все таке мінімалістичне і не важливе.
30.03.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
ID: 831161
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 31.03.2019 09:20:43
© дата внесення змiн: 31.03.2019 09:20:43
автор: Моряк
Вкажіть причину вашої скарги
|
