"ДУМА ТАРАСОВА".
Нема гірше, коли правда є «наполовину».
Коли батько любить «трохи» донечку єдину
Як шинками гроші щедро панство розкидає,
В час як мати, у хатині - в нужді помирає.
Ворог злий, - тоді й не горе,
Не біда тяжкая..
Бо у душу з України - брехня заповзає
Чорна кров тече.. тече.. з Києва мов плаче..
На Чорненій - душа моя владне бидо баче.
Ой… не часто, слава Богу, раз на рік «до свята».
Та й мені душа болить. -
Розривають мати!!!!
А хрести? Та віра, церква?
Добре що все маєм.
Тільки чому собі ярма
Інші одягаєм?
Аби ж воля в нас була
Бо на хрест розп’ята
Ще і досі «шинкарями»
Україна мати…
Ой ви діти..
Ой ви діти..
Шинкарі чи Вас споїли?
За що кров оту святую наче воду пили?
На майдані…
За що мати ще й сьогодні сина
Викликає із могили?
За що оті крила обрізаєш..
Владо-зрадо патріотам всюди?
Отака от … отака
Правда нині люде.
Люде люде.. прокидайтесь!
Досить.. досить! Досить!
Бо душа вже меч Арея
В Бога собі просить
Час настав козацьку
волю й силу розбудити!
Діточок - учіте правді
А не лоб хрестити!
Бо хрести є.. й так - уюди.
Тілько - Бог не всюди.
Де є гроші - немає волі,
Пам’ятайте люде!
вірш Анфіси Букреєвої-Стефко
