Сміється дощ над безпорадністю людською.
Краплини на асфальт, мов стукіт серця.
Я плачу, любий, але ти не сердся, -
Скільки ще нам залишилось з тобою?
В майбутнє дивлюсь - бачу наших внуків,
Всьому радію, чого навчили сина...
Ти будеш лисий, а я зовсім сива...
Благаю Господа - не допустити розлуки.
Заплачуть вишні пелюсточками в трави.
Пора...І я пригорнуся до тебе...
І виявиться - благ земних не треба,
Щоб у людини крила виростали.
Понад вечір пройдемось нашим садом
Ти посміхнешся, - квітів насадила ,
Я прошепочу яблуні, щоби зродила
І білий виноград наш зрозуміє задум...
Підемо разом... Весна прохід відкриє.
Цей захід буде тихим і спокійним
І ми, наповнені Його теплом надійним
У небо піднесемо свої крила.
... я плачу, любий...
Дякую.
