Тільки пам’ять вічна в цьому світі,
Хоч не завжди та і не про всіх.
Заростуть буттям роки прожиті,
Заблукає згадка між доріг.
І верне до пам’яті порогу,
Словом на яке хто заслужив,
В кожного своя стезя до Бога,
Чи до пекла… Як діждемо жнив…
Жнив на ниві сіяної нами,
День за днем, у спеку і сніги.
Де жита впереміш з бур’янами,
Зерна слабкості, і ліні, і снаги.
Де насіння злості і любові,
І плоди здорові та червиві.
Стежки сірі, чорні, кольорові,
Пагінці болючі і щасливі.
Все минає… Час не зупинити,
Вічна тільки пам’ять інше тлінь.
Треба жити. Треба просто жити
В сяйві правди,оминати тінь.
Дякую) Дай Боже! 
