На роздоріжжі світів, там, де кінчається всесвіт,
Де чумацький шлях довів до місця призначення,
Де нові сузір’я хтось тільки починає креслити,
Тільки твоя зірка має найбільше значення.
Там пітьма, поглинаюча, чорна, пожадлива,
Пітьма в кожній молекулі, і молекул пітьма.
Та в міцних руках, вона - глина піддатлива,
Тільки добре міси усіма десятьма.
Там початок, там старт, підхопив естафету,
І побіг… чи пішов… чи на старті лишив…
Ти – герой і ти – автор свого сюжету,
Як захотів, так життя своє власне прожив.
Коли сил ти своїх шкодувати не будеш,
Наче той марафонець з олімпійським вогнем,
Частинку всесвіту побудуєш, здобудеш
І, як атлант, підіпреш своїм сильним плечем.
А від вогню запаляться нові зорі,
В ту хвилину пітьма крок відступить назад.
І як глянеш навколо в далі неозорі,
Вже атлантів позаду стоїть цілий сад.
Саме так розширюється, розростається всесвіт,
І я дуже не хочу, щоб стискався світ.
Хай стоять ті, що тримають схід сонця - засвіт,
Ще мільйони мільярдів світлових літ.
