Ми всі – солдати на війні, одягнені у піксель й берці,
Думки під касками, серця в бронежилетах.
Загартовані, зачакловані, залишені в одвічнім герці,
Вогонь в очах, руки у кастетах.
Звикли від грому грамати ховатись в глибоких окопах стандартів,
Тільки б ніхто не заскочив, ніхто не побачив
Оголену душу, не сховану, беззахисну проти штампів і жартів,
Не перетнув межу контакту, яку ми позначили.
Війна тривалістю в життя мучить, вбиває, перетворюється на в’язницю.
Особистості губляться в сірій масі.
Одягаємо піксель на обличчя, щоб стерити найменшу різницю,
Жити часто зручніше у масці.
Але є сміливці, ті, що зі знаменом самі на барикади,
У них дух сильніший за крицю,
Не чекають, не просять, не хочуть, бояться пощади,
А після бою знову сіють пшеницю.
