Малий хлопчина сидить… По обіч дороги….
Задивлявсь на водопад, на його пороги.
А думок в малого, наче велич гори…
Каже ненька, - Синку….Прийшло до нас горе.
А йому, янгеляті, й п`ять років не було…
тож воно синьооке, про це, ще й не чуло
Навіть цього й не знало, яке оте горе,
Нині ненька казала, як штормове море…
Що всіх забирає… Коли морський цар гуляє
Так хвилі підійма, човни, до дна нахиляє…
- Та до моря ж так далеко,- шепоче синочок.
- Давай підем на місточок, туди на горбочок…
Добре попросимо море, щоби й не штормило,
І щоб людям та й ніколи горя неробило…
Міцні руки, мозолисті маля обіймали,
- Ой, щоб ви діточки! Горя на світі не знали!
Йшла дорога крива, до самого низу
Поміж трав в долину, далеко до хмизу.
Тут лишили малого, з ним бабця поруч,
у руках тримала для волосся обруч...
Він здивовано дививсь, все не міг збагнути,
чому нині плаче бабця, їх змогли забути?
І чому тепер старенька, зовсім сива стала?
Взяла онуча на руки, каже, що пристала….
Та дорога, до цвинтаря, стежкою кривою
Як зрозуміть,чом ненька, плаче під вербою?
Все мовчала й нащо, одягла чорну хустинку?
Чом хова обличчя? Шепоче, - Синку- синку?
Оченята зирили, вслід довгій колоні
На губах старенької сльозини солоні
Як все пережити серденько боліло
А онучок відчував…Тремтить її тіло...
До грудей тулила мале янгелятко,
- Полетів до неба, ось тепер твій татко
Малий не второпав, скривив губенятка,
- Як це полетів, я хочу до татка!
Ну таке ти скажеш, він моряк сміливий
Обіцяв татусь, я буду щасливий!
Будемо разом ми, море захищати
Гайда вставай бабцю, йдем його стрічати!
Десь далеко море… Хвилі до причала
А над ним чайка, голосно кричала…
Проводжала моряка в потойбічний світ
Зрозуміє все це син, через кілька літ…..
Сумну історію Ви повідали нам, Ніночко..Дуже жалко тих людей, яких спіткає горе. Як би хотілось, щоб ніколи у них не наставав час смутку, печалі і журби...
Щиро вдячна Вам. Війна-біда не тільки на суші ,а і в морі... Життя дитяче тепер наче в штормі
А він же вірив,що буде щасливий
Плач душу крає,занадто вразливий...
Сумну історію Ви повідали нам, Ніночко..Дуже жалко тих людей, яких спіткає горе. Як би хотілось, щоб ніколи у них не наставав час смутку, печалі і журби...
Важлива актуальна проза! 
