Коли вбивали в Тебе цвяхи
Я на коліна похиливсь,
Коли забули Твоє слово
Я вічно вірив і моливсь.
І сльози з'їли мою душу,
Як камінь воду розтрощив,
Я надламався і забув,
Своє обличчя, своє тіло.
Мене з'їдали відчуття
І тяжкий стогін за стіною,
Мене стискав і зупиняв,
Щоб бігти вічно і ховатись.
Від світу, навіть від людей
І завжди відповідь шукати,
Хіба у світі я один,
Який спиною надламався?
Зумів забути спільну радість
І відчуття, які згубив,
Весь час забився на грішив,
І бився тяжко працював.
Щоб заробити копійчину,
Щоб сина рідного вдягти
І подивитися на світ,
Який Ти зміг для нас створити.
Я похилився над Тобою,
Коли горіла моя рана
Ти бруд відкинути зумів,
Який в мені зміг зародитись.
Ти ніс мене завжди туди,
Де я душею відродився,
Де тіло стало моє чисте
Я ката бачив на землі.
Який спокусу ніс і злість,
То він Тебе, весь час хилив
Кидав каміння і лупив,
То наша скупість, подивись!
Ховає очі у лахмітті
Людей вона прийшла змінити,
Прийшла згубити, знищить світ
І насміхатися над нами.
О Боже бачиш, що колись
Цей світ зуміє зрозуміти,
Де час спиняється на мить
І люта смерть години лічить.
Вона зуміє нас розбити,
Вона зуміє нас убити,
Лиш Ти почуєш мою біль,
Лиш Ти говориш справедливо.
Що ми трималися єдино,
Коли точили з серця кров,
Коли нас всі не розуміли
І били, нищили, губили.
Але із криги відродили
Людину, що не знає болі,
Не відчуває теплоти
Її примусили любити.
Цю землю, квіти, чистоту
Їй говорили, що живеш,
Але їй щось не вистачало
Не чисте в ній жило, тримало.
Все руки, спину нахиляло
Грішити, падати давало,
Аж доки все вам набридало
Ви віри справжньої не знали.
Ви йшли в безодню і конали,
Аж поки бачили, гадали
Ту справедливість і любов
Усе минало і зникало.
Хитали голови і грали
Біля будинків дітлахи,
Таких пісень тяжких, веселих,
Копійки кинуті збирали.
Склянки здавали, щоб хліб купити і води,
Як інші жили не своїм,
Бажали іншим щиро щастя,
А за спиною прокляли.
А за спиною наплювати,
Ви світ увесь, увесь продали,
А люди вірили, гадали,
Заради світла на землі.
Заради вічного спасіння,
Заради істини живи,
Заради чистої надії
Зумій дорогу, покажи.
Де світло палить Твоє тіло,
А люди бачиш всі чужі
Вони приречені згубити
Твоє творіння на землі.
ID:
829714
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.03.2019 21:04:05
© дата внесення змiн: 19.03.2019 21:04:05
автор: Ти не осліп
Вкажіть причину вашої скарги
|
