Я приречена на довічну тугу
Зиму зустріти у чужому краю
І серце б'ється об кригу крижану,
як риба в океані волі шукає.
Заколисую розбурхану хвилю,
щоб втих океан почуттів у душі.
крізь терни верстаю тисячну милю,
щоб почути як співають солов'ї.
Життя ,зорало душу як землицю...
і сію, зернину на білий папір.
Розправляю крила ,як біла птиця-
І я лечу, Чумацьким шляхом до зір.
Де є блаженство- у святій іконі,
Я долаю , маршрут небо і земля.
Ясен Місяць тримає у полоні
Щоб бачила Всесвіт як сяє зоря...
Відзеркалює, зореквіт у долонях
Радію і плачу, як мале дитя.
Чаїно, народжую слово у болях,
і п'ю красу з цілющого джерела.
