сонні піски
уздовж берегової риски
пестять-голублять хвилі,
як лагідні-милі
мамині руки,
білі
у благенькому першо-теплі
ніжаться на верболозі котики
легкість і прозорінь у талій воді,
як на душі після сповіді
міниться день перламутровим шурхотом
над Пішохідним мостом
пари́ть, як сокіл, Михайлівський храм
у пахощах мирра –
Бог ступає невидимий по гладіні Дніпра
і на поверхні води
сяють золотом босі Його сліди
28.02.2019
От тільки Поет може побачити в брудному Дніпрі (і навколо) таку красу. Щоправда, Дніпро не винен, що він брудний - добрі люди його таким зробили...
До речі, цікаво, що корейською вербові котики звуться "вербові цуцики"
цікаво з цуциками але чого б і ні - цуцики також пухнасті; щодо бруду людського, то він уже скрізь - океан пластиком занапастили, у космосі сміття плаває, мовчу вже про огризки лісів, особливо в зоні міста і приміських зонах - суцільні смітники, річки і річечки - їх сусідні міста і містечка давно в помийні канави перетворили - людство ненавидить все довкола і саму планету, на якій існує - отакий парадокс... але заспокоює дещо те, що "плоди рук людських недовговічні"
напевне, то особливий стан людини, душі її - відчуття світу, часу, явищ, простору і себе чер віру, через божественність творення всього у тобі, в цьому світі...