Нехай крізь мить зірці судилося згаснути назавжди,
чудово, якщо вона до кінця сяяла самим яскравим світлом. (Ф. Брукс)
Вечірнє небо вишите зірками,
І кожна зірочка - душа чиясь.
І серед них, засвічена є нами,
Вона не просто звідкілясь взялась..
Осінній день і кольорові гами...
Приречені на зустріч ми були.
Та, мабуть, це влаштовано богами,
Вони за руки по житті вели.
І засвітили зірочку над нами,
Рокована дорогу осявать.
Вона одна між іншими зірками,
Змогла казковим світлом зчарувать.
І кожен раз, коли ми разом, поруч,
Коли в сплетінні руки і серця,
Наш погляд квапиться завжди угору,
І дякуєм за зустріч ми Творця.
Світи завжди, коли йдемо крізь терни,
Коли туман засліплює нам шлях,
Коли буває настрій наш нестерпний.
Ти будь терплячою, світи на небесах.
Прекрасно!!! Особливо:
Світи завжди, коли йдемо крізь терни,
Коли туман засліплює нам шлях,
Коли буває настрій наш нестерпний.
Ти будь терплячою, світи на небесах.
Приємно читати таку гарну лірику! 
