Колись, побачивши тебе,
Аж серце ойкнуло...
Ще трішки!
Горів вогонь в отих очах,
В таких блакитних, таких ніжних...
Земля тікаючи з-під ніг,
Тремтячим голосом казала,
Що він один такий..
Один!
Душа так радісно співала...
Колись, побачивши його,
Казала я собі,
Не треба!
А серце ж думало інакше,
Він посланий мені із неба...
Гарячі ті його вуста,
Казали пошепки ім'я
Своє ім'я... Моє ім'я...
Це ніби якась магія...
Огорнула нас вона,
Та ні,
Зовсім не нас...
Безшумно, тихо й поспіша,
Ти йшов...
Сиділа я, та й плакала...
І жарти ті, страшнії му́ки,
І очі ті, твої... одні...
Ніколи не забуду я,
Як із-під ніг пішла земля...
Гарно! 
