До квітня доживу і з вирію вернусь
до двох стареньких груш і сивого горіха.
Мій комин задимить, як тютюном дідусь,
кривий беззубий тин покотиться від сміху.
Не стримається він позбутись ланцюга,
турне ціпком у бік стару набридлу хвіртку.
Де через тихий сад барвінок проляга,
бруньками задзвенить антонівка-сирітка.
Про те, як тут жилось, стежина розповість,
засвідчить самоту сухе торішнє листя.
І вікна натякнуть, що я бажάний гість,
та ще вхідних дверей завіси голосисті.
Насію квіточок, оселю побілю –
почну в своїм дворі я господарювати.
Після гостин здіймусь, подібна журавлю,
щоб повертатись знов в свою стареньку хату.
25.01.2019
(фото з Інтернету, дякую авторові)
Дуже рада,що в очі попав Галинко,Ваш вірш. Така болюча тема. Бо ті, рідні,кого вже немає вертаються в свої домівки."...Лиш птахами вертаються сюди, весняним променем лягти в свої сади".Цитата з вірша "Білий налив"Щемно. Звичайно забираю і "5".
наче у родинній хаті побував
Дуже рада,що в очі попав Галинко,Ваш вірш. Така болюча тема. Бо ті, рідні,кого вже немає вертаються в свої домівки."...Лиш птахами вертаються сюди, весняним променем лягти в свої сади".Цитата з вірша "Білий налив"Щемно. 
Звичайно забираю і "5".
