Я маю знову прокидатись,
Але роблю непевний крок,
Крізь сон здаються рани тяжкі,
Не повернутися набік,
Де темні очі давлять сльози,
Кістки розважливо гризуть.
І я пірнаю знову в прірву,
Я в рані, я у крові твоїй росту,
І крізь утробу чую відчай,
Страждання клітка у якій
Душа приречена на смерть.
А у горі нахабний янгол,
Пір'їни легкі розкидав,
І як дитина усміхається,
Коли тягну своє ярмо,
Колінами скребу підлогу,
Наступний крок так остогид
Усе здається надто марним,
Навколо болю дивна пастка,
Що марить холодом і злом,
Переступити я не в змозі,
Глибоке і потворне дно.