|
"Не біда з"явитися у качиному
гнізді, якщо ти вилупився
з лебединого яйця"
Г-Х. Андерсен
Жило собі на світі каченя,
"гидке" - про нього так чомусь казали.
Серйозно не сприймали й ображали
його постійно, мало не щодня.
Пихаті кури, гуси й когути -
"шановне панство" в курнику й надво́рі.
Все квокало й шипіло залюбки:
"Дивись, дивись, яке гидке доволі!
Цибате, довгошиє, не таке,
як всі довкола нього у господі.
В кого воно вдалось, таке бридке?
Якесь воно чуже для нас, та й годі!"
А каченя розумненьке росло,
і добре серце мало, хоч самотньо
йому частенько у житті було -
а це для кожного є дуже неприродно.
Йому здавалось, що десь там, в світах
усе інакше, що воно - не вдома.
Цей дворик і курник, і сад в квітках
не назавжди, й воно тут випадково.
Дивилось ввечері на небо і зірки.
А вдень - на хмари й сонце,
і "літало" в думках своїх далеко за ліси,
і став знайомий, і город, і над садками.
І вабила його небесна голубінь,
І воля, і зірки, і дружба безкорисна.
А ще - любов, яку ще спробуй стрінь,
не пафосна, а справжня й дійсна.
- Куд - куд - куди ти хочеш?! Ось дивись,
дають нам їсти й пити, є де спати.
І тепло в курнику, а далі нього - ліс,
ніхто не знає ще, що може там чекати!
Загинеш, пропадеш, і не згада ніхто.
Іди вже краще спи, дурниць і так чимало!
Давно казали, щось із ним не то,
Як підросло, то ще дурніше стало!
"Воно немудре, з розуму зійшло!" -
все гомоніло зібрання пташине.
Та й "довели" - мале кача втекло,
Втекло, прямісінько у ніч осінню...
Залишило курник, тепло, зерно,
І сіно, і качок "родину" залишило,
Й самісіньке пішло, пішло в "світи"
Саме- одне, вперед і без упину
Нелегким був цей шлях у самоті
І холодно, і голодно бувало
Саме і зимувало у дуплі старого дуба,
Поруч з чужим ставом
Воно боялось вірити, й тому
Трималось осторонь, було відлюдне
І це не дивно, бо поранення душі
Не час лікує, а добро відчутне
Що найтемніша ніч перед світанком
Не кожен розуміє, та проте, зоря зійшла
І саме цього ранку в житті "гидкого каченяти"
Сталось те, про що він мріяв довгі - довгі ночі
На самоті із холодом дупла
Прокинувшись, й відкривши вранці очі,
Був вражений картиною ставка -
В проміннях сонця, на весняну воду
Спустилась зграя білих див-птахів...
Якщо буває і пташина врода,
То першість серед них, і поготів!
Неначе сніг у них біленькі крила,
Граційні шиї, плавності краса
- З якої казки дивні ці створіння?
Я все ще сплю? А може, марю я?
"Гидке кача" піднялось через силу,
І вийшло з хованки своєї, й недарма
Усе було насправді, ці птахи красиві -
Не марево, не сон, не маячня!
І враз, кача наважившись, гукнуло
- Нехай хоч заклюють вони мене,
Я не боюсь!!!, -
Й з розгону в став пірнуло...
***
...Хвилини тягнуться як вічність...
Вирина́, і бачить - білі-білі крила навколо себе,
Ворогів нема...
Ніхто з них не кепкує із невдахи,
Не напада, не штурха, не жене,
Лише стурбованість і ласка,-
- Чий ти, пташе?
- Чому один ?
- Ти звідки?
- Зграя де?
Він озираючись, повірити не може,
Навколо лише щирість і добро...і, раптом,-
- А який пригожий!, - лебідка мовила якась...
- Пригожий? Хто?!
- Та ти пригожий, - розсміялися навколо птахи́,
- Про тебе мова йде!
- Пригожий я?! Та будь цього не може!
- Та глянь у воду ти, нарешті вже!
Вода, як дзеркало, що бачиш там ти, друже?
Він подивився, й обімлів,
- Це я?! І я - як ви? Я - лебідь?!
- Так, так, друже. Ти - лебідь. Й ми тепер - твоя сім"я.
Збулися мрії, щастя теж прийшло
"Гидке кача" змінилось невпізнанно
І зрозуміло - де любов й добро,
Там - і краса, хоч ти й небездоганний
***
В житті так часто "каченя гидке"
Насправді білим лебедем буває
Його стихія - просто інша зграя,
Не двір качиний, - небо голубе!
ID:
826130
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.02.2019 23:30:37
© дата внесення змiн: 30.03.2021 14:28:03
автор: Tanita N
Вкажіть причину вашої скарги
|
