Мені на светр краплина впала,
Лишилась у нитках в теплі,
Її в рукавчик заховала,
Не дала впасти до землі.
Вона у хмарах вдаль летіла,
Несла в собі вогонь очей,
Від гроз і грому тріпотіла,
Горіла в темряві ночей.
Вона несла в собі бажання,
Сердець надії, світлий сум,
Чиєсь проникливе мовчання,
І глибину безмежних дум.
Вона летіла, замерзала,
І кочувала, мов сармат,
Сніжинкою на стріху впала,
Зі свіжим запахом Карпат.
На сонці зранку розтопилась,
І потекла по ринві вниз,
З бурулькою в єдине злилась,
З мільйонами прозорих сліз.
І від крижинки відірвалась,
Ця срібна часточка добра,
Здавалось, вся у ній скупалась,
Неначе у воді Дніпра.
Мені на светр краплина впала,
Лишилась у нитках в теплі,
Її в рукавчик заховала,
Не дала впасти до землі.
***
Дуже гарна,світла,ніжна ліра!Чарівні,теплі у ній слова! 
