Ти та жінка, що огорнута в печалі,
Забула, що весна приходить знов.
Одягла себе в старечі шалі,
Але ж в тілі б'є по венах кров.
Ти та жінка, що кохання не чекає,
Вірить, що одне й на все життя.
Й це життя із опадами не лякає,
Та душа втомилась від сміття.
Ти та жінка, що не вірить в чудо,
Шрами із душі здирає знов.
Та віддерти з тіла всього бруду
Знову не дозволить та любов.
Ти та жінка, котра довго плаче
Дуже тихо, щоб ніхто не чув.
Вірить,любить і чека терпляче,
Щоб її любов і молодість вернув.
Ти та жінка, що мовчить і бачить,
Як кохання тихо залиша її.
Але все-ж таки душа пробачить,
Буде просто слухати «пусті» пісні.
