(перспів, з білоруської; Георгій Ліхтаровіч)
Я вірую. – Лиш в день цей, що сурмить! –
Тому й спішу надихатися, впитись
Сповна й сьогодні небом! Завтра ж лихо
Спалити може всі надії вмить.
Хай надвечір’я полум’ям горить
Одвічних мрій – і святість істин тихо
Не заколише ніч-циганка; втіхи ж
Під колискову доль назве блакить –
І вже світанок у пологах слова
Розбудить суттю дієслова знову:
На віру я прийму, що не помер
Землі моєї дух, й обов’язково –
Нехай і після дощику в четвер –
Постане щастям райдуга-підкова.
***
автор - вельми мудра душею, розумом і пам"яттю людина, він багатьма аспектами світосприйняття блтизький мені, як і РИгор Барадулін, чи Янка Купала - от і не втримався спробувати почути хоч його мотиви - бо мова білорусів таки має свої грані, барви, мелодику - хоч мотиви його поезій.
тим більше цікаво - почути себе у вмінні згадувату забуте ще в ранньому дитинстві...
Вірю вам! А свої красиві барви є в кожній мові, але завдяки тим людям (як ось ви) які вміють передати красу чужої мови, красу душі інших поетів, ми й маємо змогу - відчути цю красу, торкнутись отих барвів. За це вам моя подяка
і моя душа вдячна - що за стислим часом, своїми справами знаходите мить, аби вловити чужу думку, слово іншого серця. - може, їм таки судилося на різних меридіанах - але звучати в унісон?!.
уклін мудрому серцю тій, кого можна назвати втіленням Любові, сердечності, добра!
ще не встигаю тут знову зорієнтуватися - тому просто дитиною радію кожному імені, кожному слову - вітання, Світланочко, вітання мого серця!
вельми об"ємно і по-земному, вельми сердечно і щиро - як і може бути у спадара Ліхтаровіча, якщо ви знайомі власне з поезією зокрема і з його світоглядом
люблю саме таке = що є не чим іншим, як висвітленянм стану душі