Часи були колись лихі...
Бабуся, мати нам розповідали,
Про ті часи голодомору та війни.
Книжок не треба, бо хіба замало,
Із пам'яті живих людей переглядати сторінки?
Папір він стерпить все,
Брехня на тому ось папері осідає,
Як сажа, та що нам мозки псує.
Але засобу другого щоб пізнати світ не бачу , бо його немає.
Спитати у живих людей, як їм жилося
Та що вони любили,
В що вірили ,про цінності які вони тоді були...
Про то,що в серденьку до сіх пір болить.
Письменників Кремля є вже богато,
Ті самі що писали, пишуть для свого царя...
Але не забувайте зайвий раз так щиро обійняти
Матусю, та бабусю , говорити їм такі слова :
Ми більше не допустимо такого болю...
З подякою шануємо вас за розповіді, та за цій урок.
Бо є наснага , та ще добра воля,
Що би зробили у історії країни нам важливий крок!
