Між епітетів, рим і метафор,
Між пестливих і райдужних слів,
Я простий слабкодухий аматор,
Та старанний аж до мозолів.
Перед словом колінно вклоняюсь,
Перед величчю духу думок,
І вже всоте собі обіцяюсь,
Не чіпати папір і перо.
Самоцвітом горить кожне слово
В діадемах поетів-митців.
Що ж робить, коли власна полова
Розсипається на папірці?
Між рядками, що нивою стали,
Заховались таємні думки,
Їх зростила, усе їм віддАла,
Слабкодухі мої ви дітки.
Сотні, тисячі влучних порІвнянь,
Міріади ясних зореслів,
Оберемки потАєнних мріянь,
Врожаї поетичних полів,
Цим скарбом володіти не смію,
По життю напівбідна іду,
Та пишу і у серці волію,
Що оцінять й мене по труду.
Круто все. Справді класно. Але перший стовпчик, останній рядок врізається трішки.Наприклад я б змінила на :Та старанний до цупких мозолів. Щось так. А так Ви мене вразили. Круто. Так легко читається. При чому є тема, сенс вірша. Залюбки почитаю ще Вас)