В думках тулилась до одвірка,
Вслухалась нишком в темноту,
Лишень вгорі світила зірка,
В святковий вечір - в пору ту.
Ступаю ніби на пороги:
І сон - не сон... все наяву -
Чистенька стежка до дороги -
Торкає пам‘ять тятиву.
Ось вийде батько, рипнуть двері,
Мені всміхнеться, як колись
І все готове до вечері:
- Клякни, дитинко, й помолись.
І я клякаю у куточку,
Під образ Божий - жар в душі,
Знов бачу вишиту сорочку:
Калини грона й спориші.
Здригаюсь дивно - голос мами,
Лунає з кухні коляда.
Вона знов тут, разом із нами,
Така весела й молода.
На кухні порає вечерю -
Святу вечерю для сім`ї...
А я, тим сном, живу та марю,
В душі співають солов‘ї.
Я б все віддала, лиш би нині
Вернути ті, чудні часи,
Збіжить мій сон - вклонюся днині,
Святковій днині, що з роси.
Із снів моїх - моїх фантазій,
Моїх загублених думок:
- Христос Родився! Рветься фраза
На білий світ, немов димок...
(С) Леся Утриско
Такі тендітні спогади, що Ваші рядки і моєї пам'яті тятиву зачепили... 
