Тих місць магніт, де народився, юність…
Із віком притягає все сильніш.
Живеш на світі, щоб пізнати сутність,
А справжнє – на початку вже, раніш…
Та ти сліпий, як кошеня маленьке,
Вповзаєш необачно на стежки.
Комусь, можливо, допоможе ненька
Збирати ласо від життя вершки…
Це не про тебе…Ти – навпомацки
По згарищах вже власної Помпеї,
Хоч будуть ще життя нові витки…
Бракує тільки крапельки єлею.
Минає час і ти вже на коні,
Комусь вдається навіть на Пегасі.
Лиш віжки не втрачай, бо вороні
Зникають часто в просторі та часі.
Тримайся міцно у своїм сідлі.
Не забувай про душу і про крила;
Господнє Світло на твоїм чолі,
Що долі лиш нарощує вітрила.
Із віком, дивна тяга до тих місць,
Де, із небес, душа зійшла колись.
27 серпня 2018
(с) Валентина Гуменюк
Дякую, Надю!
