Ну хто ж тебе таку красиву
Продав в пів миті з молотка.
І лагідну, не норовливу
Виводять довго з – за кутка …
І хто тебе таку хитрющу
Собі до хати прихопив,
І хто тебе таку презлющу
Собі на плечі примостив …
Здалека ніби дуже гарна,
Сидить, махає прапорцем.
То уніформа лиш парадна,
Заглянь, що там під тим лицем ….
І злазити на низ не хоче,
Внизу болото засосе,
На вушко весело воркоче,
Тим часом болісно скубе …
Ти їй і сцену, і за сцену,
Вона й у Альпах вже була,
Іспанську бачила арену,
Трималась свого ремесла.
Колись у школі так між іншим
Учнівський зрадила секрет,
І з кожним роком все чіткішим
Ставав її брехло – лорнет.
Навчилась гарно шепотіти,
Хапає в руки мегафон,
Дрібненько вміє хихотіти,
Кричить в екстазі в телефон …
Якось залізла у болото,
Так сталось, алкоголь - біда,
З красуні злізла позолота,
Лишилась тільки чорнота́ …
о так ... то золото, що не золото)
