Коли розпинають душі
І дітям, і матерям,
Чи можем ми буть байдужі,
Як плаче в імлі зоря?
За волю і долю кращу
Лилась наша кров віки,
Втрапляли у смерті пащу
За землю свою вояки.
Страждала у муках ненька,
Не раз закипала кров,
І тих залишалась жменька,
Хто в серці зберіг любов,
А та знову розросталась,
Наповнювала серця,
Поки таки від’єдналась,
Народжуючи борця.
З Майданів двох заявила:
Нема вороття назад.
Це ворога розгнівило
Й нова почалась гроза.
Тепер тисячами платим –
Кладем молоді життям.
На суші й воді – пірати,
Та й влада не зовсім та.
Все ж, вистоїмо – не вперше
Ламають об нас списи.
Росія, як завше, бреше.
Упав не один наш син,
Але ж духу не збороти
Нікому (і москалям!).
На те і є патріоти,
Щоб вільна була земля!
4.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
