Вже над нами пролетіла віхола,
грюкала дверима й ворітьми...
Знову без запрошення приїхала,
смуток поселила між людьми...
Затягнула небо злими хмарами,
ніби йдосі сонце не зійшло...
Між кущами плуталась й деревами,-
так що аж моторошно було...
Густо затрусила все білилами,
падало усе живе із ніг...
Вправно керувала диво-крилами,
не минала і лісів, й доріг...
І на біле полотно вже злилася,
й на увесь навколишній цей світ...
То притихла, то знов спохватилася,
ніби малювала новий звіт...
Лиш під вечір трохи втихомирилась,
оглядала стан своїх робіт...
А можливо все ж таки стомилася,
запальний свій стримала політ...
Витратила сили ця художниця,
білої зимової пори...
Заховатись певне захотілося,
відпочить до нової зими...
Будемо ми всі тепер надіятись,-
схаменеться віхола від зла...
Сподіватись, мріяти і вірити,
що й зима хорошою бува...
