Ніби осінь ще надворі. Ні! Дивлюсь - зима.
Це вона плете узори тихо, крадькома.
Осінь дивиться з-під лоба: гарний має хист.
Неповторна ця оздоба, так прикрасить лист.
Лист опалий й собі думав: буде до лиця?
Але потім передумав, засмутив творця.
Що отут придумать краще, догодить кому.?
Зима, звісно, не ледача, зробить до смаку.
Знов мудрує витинанки, прикраша гілки.
Працювала до світанку. Знову помилки,
Прилетів холодний вітер,позбивав красу.
В мої коси кинув бісер і розплів косу..
Осінь з заздістю дивилась.Що ж вона могла?
І в здогадках все губилась. Позбулася зла...
Ніскілечки не сумніваюся,чорні... Але я тут мав на увазі не фотографічну точніссть автора, а ритм вірша втійчастині: В СЛОВІ, ПРО ЯКЕ ЙДЕТЬСЯ, ЛИШЕ ЮЛЬКА ЛЮБИТЬ КОВЕРКАТИ НАГОЛОС - "Мо́ї любі". Не думаю, що ураїнські філологи її за це похвалять і оберуть впрезиденти!
Та вона уже усього позбулася - навіть себе самої) - ЗИМА...ми вже звикли, що осінь продовжується до Нового року....а тут тобі на - намело)....ГАРНО римуєте!