У зеленому лісочку
Де шепочуться листочки,
Між пташиних пісеньок,
Жив старий – старий пеньок.
Він на сонечку дрімав,
Жив, нікого не чіпав.
Геть обріс зеленим мохом,
Збайдужів пеньок потроху.
Байдуже було на все,
Сам не знав чи ще живе.
Якось стежка їжачка,
Пролягла біля пенька.
Подивився колюченький,
Буде хатка затишненька.
Під пеньком кубельце звив,
Там листочків намостив.
А пеньку на те байдуже,
Він під сонцем очі мруже.
Гарна хатка в їжака,
Він питає у пенька:
«Будем дружно жити друже?!»
«Добре». - відповів байдуже.
Позіхнув і далі спати,
Наче каже :»Не чіпати»
З боку другого пенька,
Поселилася гидка
І холодная гадюка:
Каже: «Ти пеньок послухай,
«Будем дружно жити друже?!»
«Добре". - відповів байдуже.
Лінькувато мружить очі,
Наче каже: «Спати хочу».
Так живуть чи день, чи два,
Бачить їжачок – ова!
Гадина зусідка в нього,
Не чекаючи підмогу,
На змію страшну напав,
Переможцем бою став.
Притомився, на пеньок,
Спочивать ліг Їжачок.
Той собі відпочиває,
А Пеньок його питає,
«Що за шум мене збудив?»
« Та то я Гадюку вбив»
«Добре» - знов на те Пеньок,
Позіхнув і знов замовк…
Мораль казочки проста - не будь схожим на пенька.
