В твоїх очах вечірняя зоря,
Мов за туманами, за втомою сідає.
Й до сну про щастя, мов до того раю
Метеликом летить листок календаря.
Ще один день, згасивши мрію, засина.
І подружка-журба знов душу обіймає.
І ніжно так у пазурях тримає.
Одна. Одна тепер. А в чім твоя вина?
Хіба у тім, що віддано кохала
І віддавала все своє тепло.
І наче все як у людей було,
Та назавжди єдиною не стала.
За що твою любов так зрадило життя?
Хіба ж ти на самотність заслужила?
То ж доля так незграбно ворожила.
Невже до щастя геть немає вороття?
Не думай так і серце не гніти.
Поринь у сон і там заглянь за обрій.
Повір собі – все скоро буде добре.
Він прийде, бо не може не прийти.
Чудова лірика, Сергію! 
