Осінь така своя,
Осінь така тутешня.
Вкрилась думок земля
Листом подій та звершень,
Стихли рої потреб,
Зникла квапливість дії.
Дощ затяжний іде.
Вітер до скронь черствіє.
Сум відпускати в такт
З ливнем гучним так легко –
Мокромінорний лад
Серце диктує вперто.
Звуки вечірніх чар
Блудять порожнім сквером.
Рано темніє – жаль,
Треба додому. Треба.
Перечитала ще раз - повернулась у той мокромінорний лад. Як же прекрасно - мати можливість фіксувати мить і зупиняти час. Дякую щиро за відгук на цей твір!
Так осінь суму навіває! Бо я вже зараз чекаю на весну! Але й вона по-своєму прекрасна, кольорова, і завдяки їй народжуються перли! Чудовий вірш, пані Ірино!
С.І.М.ка відповів на коментар laura1, 03.11.2018 - 15:26
Дякую щиро! Так! Весна - і моя пора теж, очікувана Контрасти кольорів, емоцій, сезонів - живе життя.
Контрасти кольорів, емоцій, сезонів - живе життя. 
