Буває так хочеться, аж до знемоги
В дитинство своє на хвилинку прийти...
Я знаю, що в спогадах є та дорога,
Її тільки серцем можливо знайти.
І хочеться трішечки там постояти,
На себе маленьку поглянути знов,
І разом з собою в пісочку пограти,
І верше послухати шелест дібров.
Так хочеться міцно себе обійняти,
Сказати, щоб сильною завжди була,
Що буду я плакати, буду кохати,
Брехнею і болем нап'юся сповна.
На ґанку в сорочці стою босонога,
Щоб знову у світле дитинство прийти...
Я знаю, що в спогадах є та дорога,
Її тільки серцем можливо знайти.
***
Так пані Світлано, часто туди повертаюся у спогадах, шкода, що неможливо повернутись туди насправді хоча б на годинку... Дякую вам за тепле слово :hand:
Дитинство неможливо забути, бо це одна з кращих сторінок нашого життя. 
Гарно! 
Дякую вам за тепле слово 
Гарно! 
