поглядам важко зустрітися_
там, за межею імлистою,
напівпрозора самітниця
снів віщих спалює тисняву_
як до мерця на побачення
щиряться янголи зваблені,
купи тримаються, начебто
змії на чорному камені_
плаче осміяне осінню
небо, що вибрякло зливами_
з тінню нервові відносини,
кашель ворон над озимою_
скальпель останнього променя
ріже пейзажну абстракцію,
дзеркалом срібним оголені
входять в режим сатисфакції_