Довго в запечатаних конвертах
Плачуть непрочитані листи.
Я з тобою був завжди відвертим,
Та, чи справді цього хочеш ти?
Чи можливо, з відчаю, солоні
Цілувати гріх тобі уста?
І розбите серце у долонях
Склеювати час ще не настав...
Ми тоді безглуздо на пероні
Вибухнули хвилею образ.
І не губи цілувала - скроні,
Ніби й знала, що в останній раз
Марно бився в почуттях агоній,
Ти змогла таки перемогти:
Й зникла у дев’ятому вагоні,
Всі старі розрушивши мости
Знов один топчу пожовкле листя,
Не рахуючи безликі дні.
Спогади про тебе тільки чисті
Виринають часто уві сні.
Тож розстав свої пріоритети,
Досить вже тривожити мене.
Я знайду, я зрозумію, де ти!
І хандра, як осінь ця, мине
