В садах чарує осінь-чарівниця,
В садах чарує осінь золота,
І хочеться кохання нам напиться,
І повернутись в молоді літа.
Й запалює кохання поміж нами,
Те почуття, яке не погасить,
А сум і смуток і думки погані
У вирій з журавлями відлетить.
Нам стелить осінь килими під ноги,
І золото під ноги нам кладе,
Зникають з серця болі і тривоги,
І квітне в серці почуття святе.
І світять щастям очі волошкові,
І почуття запалюють вогнем,
І ніжність чується у кожнім твоім слові,
Нам Світлим Раєм став земний Едем.
І хоч покрились сріблом наші скроні,
І в юність нам немає вороття,
Тримаю я в руці твою долоню
І насолоджуюсь життям.
О осінь-осінь, що ти наробила..?
Весну у серці запалила ти,
Начарувала ти, наворожила,
І в юність проложила нам мости.
І весни із п"янкими солов"ями,
Для тих, хто почуття палкі зберіг,
Тобі, як чарівниці справжній,
Я почуття своі кладу до ніг.
Рука в руці і серденько до серця,
І нам ніяка осінь не страшна.
І зразу доленька нам посміхнеться,
І в серці розцвіте весна.
Щастя Вам Світланко, натхнення, любові.
Спасибі Світланко за чудовий експромт.
Погано відкупаєтесь Світланко,
Коли ще хочеться цілунків для душі,
Коли кохатися ще хочеться до ранку,
Не помішають рОки і дощі.
Щастя Вам , натхнення, любові в серденько і тепла.
Світло, сонячно, гарно!
Ваші вірші про кохання спонукають на думку:
Для кохання у природи
Нема поганої погоди...
Успіхів ,Вам, добра, нових творчих здобутків!