Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата: ТРИ ЦУКЕРКИ (казка) - ВІРШ


Крилата: ТРИ ЦУКЕРКИ (казка) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




ТРИ ЦУКЕРКИ (казка)

Софія не знала своїх батьків. Вона росла в сиротинці, а потім у школі-інтернаті. Ніхто ніколи не відвідував її. Коли дівчина закінчила одинадцятий клас, то здала ЗНО і поступила в педагогічний вуз. Перед тим, як іти з інтернату, попрощалася зі своїми вихователями й іншими працівниками, а потім сіла на лаву, що стояла на подвір’ї навчального закладу (востаннє, подумала), і замислилась: - Досі про мене піклувалися інші. Тепер я маю сама піклуватися про себе. Але треба приймати виклик і рухатися вперед. Перший крок зроблено – я вже студентка. Тож не треба лякатися – вивчуся на вчительку, вийду заміж, народжу дітей та й буду собі жити потихеньку – роботу пильнувати, любити, і діток своїх. З тими думками Софія встала й пішла. Іде дорогою, бачить, бабця сидить обабіч тротуару, та так трясеться, що аж страшно, нитки на ній сухої немає. - Що з вами, бабцю? – спитала. - Стара я, немічна, ще й до того недобачаю. Ішла до аптеки по ліки, та й упала в баюру. Замочила одяг і ногу забила, не можу встати. - Ану покажіть. Бабця оголила ногу. Глянула Софія на коліно, а воно посиніло, напухло. Баба стогне, трясеться. Шкода дівчині стало старенької. - Я вам дам свій спортивний костюм, бабцю, бо ви ще можете й застудитись, і викличу карету швидкої допомоги. Гаразд? - Була би вдячна тобі, дівчино. Витягла Софія з торби футболку, свій спортивний костюм, який їй волонтери, що приходили в інтернат минулого року, дали, переодягла стареньку, викликала швидку. Та приїхала через двадцять хвилин. Перед тим, як сідати до машини, бабуся дістала зі свого старого вбрання три цукерки – одну в зеленій обгортці, другу в золотій, а третю у фіолетовій, і дала їх дівчині. - Навіщо? З’їжте самі, бабцю. - Ні. Це для тебе. Як будеш дуже бідувати, не матимеш, де жити, з’їж ту, що у фіолетовій обгортці. Як дуже заслабнеш і ліки не допомагатимуть, то з’їж ту, що у зеленій. А як не зможеш дитинку зачати чи народити, то з’їж ту, що у золотій. Швидка повезла бабусю. Софія усміхнулась, помахала їй рукою, запхала цукерки в сумку та й пішла на автобусну станцію. Дівчина мала їхати до міста, влаштуватися в гуртожиток від того вузу, в який поступила. Коли автобус під’їхав, сіла в нього, показала й поїхала. Поселилася у гуртожитку без проблем і на другий день приступила до занять. Софія отримувала соціальну пенсію. За неї і жила. Вчилася дівчина непогано. Подружилася з дівчатками, що з ними проживала в одній кімнаті. Ті її інколи запрошували до себе додому на вихідні, пригощали в гуртожитку домашніми стравами, що їх їм давали батьки. Разом вони на заняття ходили, готувалися до пар, разом відпочивали у вільний час. На літніх канікулах Софія ніколи не сиділа, склавши руки, а працювала – то одяг продавала на ринку, то журнали та газети в кіоску. Якось, коли вона вже навчалась на четвертому курсі історичного факультету, її, як і всіх її однокурсників, направили до шкіл відбувати практику, тобто проводити уроки. Софія прибула в село, що містилося за сім кілометрів від міста, в якому вона навчалася. Там її поселили до одинокої сімдесятирічної вчительки, котра вже не працювала. Вчителька їй не тільки кімнату надала, а й годувала, а Софія, чим могла, їй допомагала – яблука в саду збирала, сушила, картоплю копала, моркву. Поки вчительчині донька з онукою приїхали до села , урожай був майже зібраний. Донька не змогла швидше приїхати з міста в рідний дім тому, що її п’ятирічне маля важко захворіло. У дівчинки виявили саркому. - І звідки в малої дитини така хвороба? – подумала Софія. – Яка ж це біда! Єдина донечка в батьків, єдина внучка у бабусі. А може померти (так лікарі сказали). І тут Софія згадала про цукерки, що їй дала їх колись старенька – та, якій вона викликала швидку. Дівчина весь час їх носила зі собою в лівій кишеньці своєї жіночої сумочки. За розміром вони були маленькі, тверденькі, не псувались, а нагальної потреби в тому, щоб з’їсти не бачила. «Треба пригостити малу цукеркою у зеленій обгортці!» – вирішила. Так і зробила. І, о, диво! Мала на очах розквітла, як розквітає навесні мачок у полі. Щічки почервоніли, сині кола під очима зникли, як зникає дим у небі. Повезла її мама до лікарні, обстежили ще раз малу – все в нормі. Мама не знала, чим пояснити такі зміни. Тільки безперебійно дякувала Богові і на подячну Службу в церкву дала. Тиждень по тому, як донька та внука Катерини Василівни (Софіїної господині) від’їхали, в селі ще до однієї родини припхалася біда. Було це суботнього дня. Батьки однієї родини зі своїми старшими дітьми пішли в поле (за три кілометри від хати) викопувати картоплю. А найменшого свого хлопчика – чотирирічного Іванка, котрий був трохи застудженим, залишили на восьмирічну доньку Ліну. Коли малий задрімав, дівчинка побігла до саду збирати груші. Її на вулицю грати у «Лови». Вона пішла, зовсім на трошки (думала). Іванко ж не заснув, а тільки прижмурив очі. Як сестра вийшла, він одразу встав, витяг сірники зі шухляди, які йому завжди забороняли брати, і став палити патичок за патичком, сидячи на своєму ліжечку. Один сірник упав на подушку, та загорілася. Коли Ліна побачила полум’я у вікні, кинулася до хати. Іванко стояв на порозі і плакав. Забрала його й стала кликати на допомогу. Хата була дерев’яною, тож поки сусіди кинулись гасити її, поки приїхала пожежна машина, вона сильно обгоріла. Софія дізналася про це, прибігала. - Маю ще цукерку у фіолетовій обгортці, - подумала. - Треба її віддати комусь зі членів цієї сім’ї. Ну, бо як же їм – мамі, татові та їх п’ятьом діткам жити без хати? Так і зробила. Підійшла до чотирирічного Іванка, що сидів на лаві, та й каже: - Візьми цукерочку. Вона смачна. Але більше ніколи не грайся сірниками. Добре? - Не буду. Дякую, вцителько. Тільки малий з’їв цукерку, як там, де зяяли чорнотою обгорілі стіни хати, нова постала – двоповерхова, і сад коло неї, і грядочки, і хлівець з корівкою та козою. Усміхнулась Софія. А та родина і всі у селі не розуміли, звідки то все взялося. Всі мешканці села Богові дякували, а батьки тієї родини найдужче. Більше вони дітей ніколи не залишали без догляду старших вдома. Та й інших ця лиха пригода навчила. Коли Софія проходила навчальну практику у сільській школі останній день, вчителі вирішили запросити її на святковий обід – в кафе. Пішла. Всі хвалили практикантку, директор їхньої школи запрошував Софію після закінчення навчання приїжджати до села, працювати в школі істориком. Тим паче, що вчителька історії збиралася під кінець навчального року йти на пенсію. - Та де ж я у вас житиму? - Знайдеться, на квартирі поживеш. А там, дивись, і заміж вискочиш. Подякувала – директору, господині, в якої жила, учням, яких навчала і всьому педколективу. Поїхала до міста – доучуватись. Коли дівчина закінчувала п’ятий курс, то попала в лікарню. Її збив п’яний мотоцикліст на переході. Треба було терміново робити операцію на нозі. Софія подумала: - Якби я не віддала цукерку у фіолетовій обгортці, то тепер би сама нею скористувалась, а так, не знаю, що буде. Грошей на операцію у мене немає. Але гроші знайшлися. Студенти і викладачі вузу, в якому вона навчалась, зібрали швидко потрібну суму, ногу дівчині було врятовано. Операція пройшла успішно. За місяць дівчину виписали. Так що вона разом зі всіма здавала випускні екзамени. Здала успішно й отримала диплом. - Куди тепер? – подумала. Ввечері Софії зателефонував директор школи, у якій вона проходила практику. - У нас є вакансія для вас. Оксана Антонівна таки звільнилася, - сказав Роман Васильович, - Якщо бажаєте, приїжджайте, раді будемо прийняти вас до нашого вчительського колективу. - А де я житиму? - Там, де й жили, коли проходили практику. Катерина Василівна дуже рада буде вас знову бачити у себе. Їй одній сумно. Вчителька ж! Хоче спілкування! - Гаразд. Я приїду до вас. Дякую за запрошення. Дівчина приїхала до села одразу на другий день після того, як забрала диплом. Закінчувався червень, занять у школі не було. Софія вирішила, що поселиться у пані Катерини і ще до початку роботи в школі їздитиме до міста, продаватиме книжки у кіоску, поки його власниця буде знаходитись у відпустці. І продавала – якийсь грош за це та отримувала. У першу ж неділю проживання у селі Софія ще з однією молодою вчителькою ( початкових класів) пішла до сільського клубу. - Іди, дитино. Розважся, - сказала їй Катерина Василівна. - Чого сидіти у вихідний в хаті у молоді роки? Вони так швидко біжать. Я ще, здається, й не жила, а вже сімдесятку розміняла. У клубі Софія познайомилась з гарним молодим чоловіком – Павлом, який зовсім недавно приїхав із заробітків – зі Чехії. Вони одне одному одразу сподобались. Стали зустрічатись. Через півроку Павло запропонував Софії руку та серце. - А як твої батьки? Вони не будуть проти? Я ж сирота. У мене нічого немає, крім голови та рук. - У тебе є все, що мені потрібно – краса, розум, працелюбність і людяність.. А щодо матеріальних благ… Я п’ять років важко працював за кордоном. Заробив на хату (та нова, що стоїть біля старої на моєму подвір’ї, моя) й на автівку. Тобі, до речі, яка автівка подобається? Хочу придбати на днях якийсь легковий транспорт. - Мені? Будь-яка, аби лише їхала. - Тоді куплю мерса. А батьки, до слова, не проти, щоби я на тобі оженився. - Рада це чути. - Коли Софія вперше прийшла до Павлових батьків, то застала його сестру в чорній хустці. - Що сталося? У вас хтось помер? – спитала хлопця тихенько. - У Галини померла дівчинка – в утробі, п’ятимісячна. Це вже третя дитинка, яку вона втратила. Не може виносити. Куди вже не їздила, до яких лікарів не зверталася, ніхто їй допомогти не може. - Я спробую. - Як? - Не питай. Не скажу. До Софії Галина поставилася добре в той перший день їхнього знайомства і через тиждень зачала дитя. Софія пригостила її цукеркою в золотій обгортці. Павлова сестра не могла не спокуситися. Такої цукерки ще й не бачила за життя. А через два місяці Софія вийшла заміж за Павла. Невдовзі обоє народили чудових здорових хлоп’ят – продовжувачів роду. В нашої головної героїні не залишилося жодної чарівної цукерки. Та вона вирішила щоденно носити у своїй жіночій сумці звичайні цукерки. Носила, радо пригощала ними бабусь, знайомих діток та усіх скривджених, яких стрічала. Давала й подумки бажала їм добра. І до них те добро (до кого мале, до кого велике) приходило. Якось Павло спитав Софію: - Як ти це зробила, що сестра змогла зачати і виносити дитя? - Я нічого не робила. Це все випадок долі, - відповіла, усміхнувшись. І в цих словах не було обману. А з Павлом вони жили довго і щасливо.

ID: 808292
Рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 29.09.2018 21:33:55
© дата внесення змiн: 12.10.2018 12:17:49
автор: Крилата

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (238)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 30.09.2018 - 08:10
12 12 12 Гарна казочка! give_rose
 
Крилата відповів на коментар Ольга Калина, 30.09.2018 - 09:25
Дякую. Кінцівку трохи змінила.
 
Лилея, 29.09.2018 - 23:06
12 12 Робимо добро одне одному...
16 16 39 39 39 flo36
 
Крилата відповів на коментар Лилея, 29.09.2018 - 23:13
12 16 16 39
 
Sin el mar, 29.09.2018 - 22:01
Гарна казочка, тільки треба відредагувати, бо є помилки.
 
Крилата відповів на коментар Sin el mar, 29.09.2018 - 22:58
Дякую. Я тільки написала. Перевірила, знайшла помилки і трішки текст ще поправила. give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Синонім до слова:  пульт телевізора
Alex-dr_7(tericon): - дистанційка́
Синонім до слова:  пристосуванець
Alex-dr_7(tericon): - мутаціонер :D ́
Синонім до слова:  ревнувати
Ксенія О: - Кохати через край
Синонім до слова:  ревнувати
Genyk: - Очманілювати
Знайти несловникові синоніми до слова:  ревнувати
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  дерево
Genyk: - ПТАХОДІМ
Знайти несловникові синоніми до слова:  дерево
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Звичка
Юхниця Євген: - Супер!!! Дуже цікаві у всіх слова!́
Синонім до слова:  звук
Genyk: - Тишорух
Синонім до слова:  зайнятість
Genyk: - Часоповинність
Синонім до слова:  звук
Master-capt: - Тон. Нота. Грім. Відлуння.
Знайти несловникові синоніми до слова:  пульт телевізора
liliylo: -
Синонім до слова:  зайнятість
Svitlana_Belyakova: - убивця часу
Знайти несловникові синоніми до слова:  зайнятість
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  звук
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Звичка
Cвітлана: - ритуал
Синонім до слова:  Звичка
геометрія: - надбання
Синонім до слова:  Хліб
anna zakohana: - пшонка :D
Синонім до слова:  Хліб
anna zakohana: - житник
Синонім до слова:  пристосуванець
Лісник: - слимак
Синонім до слова:  Хліб
Юхниця Євген: - Запечена пшеничка
Синонім до слова:  Звичка
Анна Клименко: - марутня
Синонім до слова:  Хліб
Анна Клименко: - сонцекруг
Синонім до слова:  Звичка
СУЛ: - практика, манери, стиль...
Синонім до слова:  Звичка
Ольга Ратинська: - Приліпучка
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Пристрасть(має звичку)
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Навичка
Синонім до слова:  Довкілля
Василь Стасюк: - Виднокрай
Синонім до слова:  Звичка
Genyk: - Заїздуля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Звичка
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  пульт телевізора
Вячеслав Рындин: - клондайк микробов
Синонім до слова:  пристосуванець
Володимир Осінній: - Верхнього бранець
Синонім до слова:  пристосуванець
dashavsky: - Нахлібник. Ж...лиз.
Синонім до слова:  пристосуванець
Катерина Собова: - :12: Присмоктувач
Нові твори