Холодної осені якось ...
Похмуре місто ховалося в теплі квартири. Вулиці зимно здригалися від раптового порив вітру, замерзали, ставали безлюдними. Листя по асфальту розмітають злючі осінні вітри в пошуках свого останнього притулку. Міжсезоння. Серце теж ніби в ущелині застрягло між ... тим, що було радістю ще недавно і порожнечею, якою став кожен сущий день.
Він знову йшов до берега моря. Там її образ ставав виразнішим. Важка поверхня відливала свинцем, пахнуло водоростями, викинутими на берег. Самотня чайка то злітала, то знову падала на сумні хвилі. Проводжав її поглядом.
- Чайка ти моя, невгамовна ... Полетіла знову за горизонт. Як мені бути без тебе? Як повернути? Як себе змусити до цієї порожнечі звикнути?
Шуміло роздратовано море у відповідь. Що стихії людське серце ...
- «ти десь там ... переступив межу холодної осені, я десь тут, за товщею дощу, залишилася в теплому літі. І як нам зараз в тих сирих туманах? Лише пам'ять. На згадку про день неповторний, довгоочікуваний, напередодні ... Хто ми тепер? Два берега холодного дощу », - вона кинула ручку на стіл. Все закінчено. Сюжет щасливого літа закритий ... Нитка розірвана. Думати по-іншому не було сенсу. Погляд її виявив точку в самотньому часовому просторі. Згас.
- Змінити думки? Вони - дія. Зміняться вони - стане іншим життя. Тільки ... навіщо? Обманювати себе. Знову. Адже все проходить. Чи варто спростовувати? Кухня - чотири кроки - клітина. Сьогодні сну не буде. Невдоволено в душі ворухнулися якісь застарілі образи. Раптом телефон побачила на столі. Чи не подзвонить більше, що не стривожить ... Не розбудить рідний голос вранці ...
У сутінках кімнати тиша здавалася ватяною. Він стомлено заплющив очі. Рука звично потягнулася до мобільника. Завмерла. Ні, не почує, не відповість ... Чи не чекає вже ...
Куди б від думок своїх загубитися? Місто з балкона здавалося змерзлим птахом. Розтиснув руку. Легко ковзнув мобільник з долоні. Ніс із собою її сміх, її гнів, її ніжність. Десь - там, далеко внизу, пролунав запізнілий звук розбилася мрія ... Може, тепер стане легше жити. Кому? Ось це знати б ...
Чудовий твір!!! Зворушливо... 
