Я бачив диво: танцювала осінь
Разом із вітром – пустуном грайливим
Барвиста сукня, зіткана із листя,
Понад землею підлітала в колі,
Бо то був вальс: нестримний, повний сили
Та пристрасті, породженій коханням.
Безмежне небо струменіло ласку
І аж сміялось сині глибиною,
А барви сукні золотом червленим,
Та звабами чужого помаранча
В промінні сонця блискітками грали!
Прекрасний танок Бабиного літа!
Ще кожне дерево у золото одіте,
До сукні осені свої дари вділяє,
Хоч молода про ці дари не знає,
Бо голова у неї наче в трансі,
Допоки з вітром вона вся у танці.
Та часу мало долею дається
На миті щастя серцю молодому.
Покинув вітер чарівну богиню
І полетів когось іще дурити,
Бо, - як відомо, - він таки гульвіса…
Присіла осінь на горбочку тихо,
Барвиста сукня на землі осіла
І стала купою заметеного листя…
А сама осінь в стані оп’яніння,
Іще радіє повноцінним щастям
І як дитина сонячно сміється!
Ще й не гадає, що тужливі сльози
Від болю зради проливати буде
На чорну землю у туман сповиту…
А зараз – Літо! Іще мріє осінь,
Ласкаве небо радісно сміється
Немовби мати на весіллі доні…
Набрав всі барви у свої долоні
І з цим букетом йду в свою кімнату,
Щоб про це диво людям розказати.
19.09.2018
