Летять журавлі у далекі краї,
Курличуть, журливо кружляють.
Високо злетівши ген- ген від землі,
Надовго свій край залишають.
Вже річка позаду, осінній лужок,
Чиста й холодна водиця,
Дзвінкий, дзюркотливий, веселий струмок,
Смачна й соковита травиця.
-Чому відлітаєте в теплі краї ?
Так гарно навкруг, можна жити !
Чому покидаєте рай на землі ?
Навіщо летіти й тужити...
-Бо швидко минуло райське життя,
Холод й зима на порозі.
Літо пірнуло десь в небуття,
Без нього прожити не взмозі.
Тому й летимо у далекі краї,
Щоб жити і сонцю радіти.
Повернемось знов у домівки свої,
Щоб дати життя нашим дітям.
Як часто нас життя спонукає на дії, які нам не завжди приємні але є такі речі, що неможливо змінити. Життя диктує свої порядки, які так мудро висвітлені у Ваших рядочках. І лише у рідних домівках ми по-справжньому щасливі, так, як і птахи. Галю, завжди рада Вашій гостинності.
Вдячна від душі за такий щирий, змістовний коментар. Ваша думка, ніби моя. А тема перелітних
птахів є в кожного поета, бо вона хвилююча, трепетна і сумна. Наталочко у Вас такі вірші є, однозначно, напишіть назви.Успіхів, добра!