В руках тримаю пожовтілі, давні фото,
А в них - дитинство і усе моє життя.
Мережить серце нестихаюча скорбота,
Адже немає у минуле вороття.
Застиг годинник на зажурених світлинах.
На них батьки, колись веселі й молоді.
Бабуся поруч з дідусем біля хатини -
Подій минулих відгомони золоті.
А на очах щораз бринять підступні сльози,
Бо найрідніші відлетіли за межу.
Не стріне матінка на рідному порозі,
Лише уві сні до неї раптом забіжу.
Немає батька поряд безліч довгих років.
Згубився в зоряних, невидимих світах.
А я чомусь його і досі чую кроки
І бачу усмішку на стомлених вустах.
Лишився в пам'яті його ласкавий погляд.
Любов безмежна, неосяжна доброта.
Мого дитинства - незабутній світлий спогад.
Прощання з ним - пекучий біль і пустота.
В руках тримаю пожовтілі, давні фото,
А в них - мій шлях, моя душа, моє життя.
Але все важче відкривати з кожним роком,
Той час, куди немає більше вороття.
13. 09. 2018 Л. Маковей
Фото з мого альбому. Я з мамою, маленька. І вже доросла.
Дякую Вам, пані Світлано за відгук. Це правда, що з роками все менше хочеться передивлятися фото, бо на душі стає щемно. Поступово відходять в інший світ найрідніші і вже й друзі.
Це правда, що з роками все менше хочеться передивлятися фото, бо на душі стає щемно. Поступово відходять в інший світ найрідніші і вже й друзі. 
Розумію вас... 
