А вона проплакала всю ніч, -
До ранку стала зовсім сива-сива.
В ній назбиралось стільки протиріч,
Що їх тримати в собі вже несила.
Немов поеми сипались листи
З багряними відбитками цілунків...
Вона хотіла в них розповісти
Про безнадійність втрачених стосунків.
І знову йшли нестримані дощі...
Такі дрібні, що душі розбивали.
А хтось комусь варив смачні борщі,
А в когось були посмішки невдалі.
Вона сміялась в обіймах вітрів,
Чекала ночі, щоб збирати душі...
. .... ..... . .... ..... . .... .....
Хай буде в нього все так, як хотів...
Вона свої терпкі смакує груші.
P.S
Хтось оговтатись не може від жалю,
Хтось у віршах шукає особисте...
Відгадок не шукайте... Я мовчу...
Це осінь пише... Сумно, та... Барвисто.
