БІ́ЛИЙ ВІРШ – вірш без рим у силабічній і силабо-тонічній системах віршування. Б. в. не слід плутати з метричним античним віршуванням чи з російським билинним віршем, яким рима взагалі не властива.
Б. в. дає змогу вводити в поезію елементи розмовної мови, робити віршовану фразу інтонаційно вільнішою й гнучкішою. Зазвичай, Б.в. використовують у драматичних віршованих творах, зокрема в драматичній поемі, оскільки він вдало передає мову персонажів зі збереженням водночас емоцій, сили й виразності, властивих віршованій мові.
Б. в. використовували В. Шекспір, Й. Ґете, Ф. Шіллер. Олександр Пушкін у творах «Маленькие трагедии» та «Борис Годунов» продемонстрував надзвичайну майстерність використання Б. в. у драмі характерів.
В українській літературі білим віршем написані драматичні поеми та драми М. Костомарова («Переяславська ніч»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Остання ніч»), І. Франка («Сон князя Святослава»). До вищого ступеня досконалості довела Б. в. у своїх драмах та драматичних поемах Леся Українка («У пущі», «Оргія», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.).
А як же можу я на Україні
здійняти зброю так, щоб не діткнути
ніколи нею брата?.. І невже
мушкет і шабля мають більше сили
та честі, ніж перо та щире слово?
Ні, учено мене, що се не так! (Леся Українка «Бояриня»)
Її традиції продовжували в поетичній драматургії І. Кочерга («Свіччине весілля»), О. Левада («Фауст і Смерть»), І. Драч («Дума про Вчителя»), а в поезії – П. Тичина, М. Рильський, В. Барка, М. Калитовська та ін.
Б.в. широко застосовують сучасні поети.
Патриція Килина:
Біліли зорі, мов кульбаба,
і місяць ріс, мов молочай;
як поле ширшало під вітром,
коні прийшли до водопою (…)
Василь Марочкін:
Не збагну. Чи наснилось, а може, насправді…
Наче в трави пірнаю, наче в травах тону…
А на поміч не кличу. Немов божевільний,
Вигрібаю чогось на глибінь.
Богдан Ковальчук «Моє місто»:
Моє місто виховує дітей —
тих, хто за героїв має поетів, —
дзвонами Софії, тонкими вулицями Подолу,
велелюддям Хрещатика та
лінню кварталів лівого берега. Воно
мріє увіковічнити себе
в їхніх серцях.
Ем Скитаній «Умоглядні метаморфози»:
А простору меншає...
менше і менше його...
для світу немає вже місця -
власного світу...
і дихати важче.
і кисню не достає…
у спеку нестерпну доби.
