У неї очі – небеса,
Такі ж, як небо, сині-сині,
Пшенично-сонячна коса,
Слова високі журавлині.
Їй двадцять сім. Ще молода,
Та вже зажурою багата,
Бо з-за кордонів вигляда,
Своїх дітей з порогу хати,
Бо їй болить : відтято Крим,
І пів-Донбасу пеклом зброї,
Витає вічний херувим,
Над душами її героїв.
Цілують їй уста, чоло,
Крізь політичні побрехеньки,
Всі ті, хто бачить лиш «бабло»,
в її кишенях. Годі… Ненько,
я вірю у зорю твою,
в степів і вод одвічну вроду,
в людей, що в праведнім бою,
твої відстоюють свободи.
Де б я не був, що б не робив,
Не перестану дивуватись Тобі.
Ти диво серед див,
Лебідко, піснею крилата..
В волошок очі – голубі,
Твої ж , як небо, сині-сині,
Тебе знаходжу у собі,
Із Днем народження, Вкраїно…
До душі Ваш твір - дякую. 
