Життя гірка й солодка чаша
Іще не випита до дна.
Широка ще дорога наша,
Та я іду по ній одна.
Терплю вітри життєві й зливи.
Здається, їм нема кінця.
Вдови дорога особлива,
І іншої нема, ніж ця.
А ти пішов у світ незнаний,
Залишив прізвище й дітей,
І спомин, ніжний той, весняний,
Коли черемха зацвіте.
Найбільше щастя тепер – діти,
Хоч нелегка ця ноша є.
Той час, що плакати й радіти,
Обов’язково настає.
І коли прийде час весілля,
Дітей я стріну теж… одна:
В руках – рушник із хлібом-сіллю.
І плакать буде вся рідня.
Не подарую діамантів
Нема й не буде їх, либонь.
Найкраще, що дарує мати,
Сумління, вірність і любов.
Хоч маю я жіночу силу,
Пройду тернистий долі шлях,
Хай не темніє небо синє,
Хліб наливається в полях!
Ганна Верес (Демиденко).
Щемливий вірш - до сліз. Бо мені ця тема особливо близька. Таке життя!
