Дивлюсь на зорі крізь відчинене вікно
І уявляю, що ти дивишся зі мною,
Що не сама всю ніч спустошую вино,
Та попри градус знов лягатиму сумною.
Вологі очі ріже світло ліхтарів,
Холодні ноги труться, просячись під ковдру.
А я сиджу на підвіконні й замість снів
Твоє обличчя бачу вже годину котру:
Коханий погляд, любий носик і вуста,
Неначе створені для наших поцілунків;
Так близько — начебто між нами не міста,
А ланцюжок душевних пристрасних стосунків!
Дивлюсь на зорі та жену свої думки
За небокрай — нехай — за всі можливі межі!
А потім стомлена і п’яна залюбки
Впаду на ліжко, не знімаючи одежі...
✱ 9 серпня 2018 ✱
гарно написано, просто, зрозуміло та якісно 
