Великі вікна місяць ніжно осявав.
Так гарно видно срібло місячне з кімнати!
Крізь темні шибки втішний промінь проникав
І морок розганяв у всіх куточках хати.
Мене казковим світлом місяць обливав.
Піднявши очі, глянула на лик щербатий.
Своє він сяйво крізь гардини посилав,
Пом’якшуючи сутінки в моїй кімнаті.
Не бачила такої ночі я давно!
Вернулась думка до часів далеких знову,
Забутих майже днів красивого панно,
Яке я бачила колись в родиннім домі.
І подумки на мить привиділось мені,
Немов з височини дивилася в низину:
Так гарно колосилось поле вдалині,
А біля річки у бузку – старий будинок.
Дивився місяць чарівний під рідний дах.
Там вперше я побачила і полюбила
Його бліде обличчя в синіх небесах,
Що таємниче й лагідно згори світило.
В кімнату проникає світло осяйне…
Невже це той же самий місяць бачать очі?
Це він зумів так заспокоїти мене
У опроміненому тихім царстві ночі.
19.07.2013
