Пригадала, як вчила співати,
Мене бабця вкраїнських пісень,
Як водила далеко від хати
У поля, починався там день.
Як ногами збивали ми роси
На стежині в дрібних споришах
І, здається, я чую і досі
Бабці кроки у райських садах.
Як злітають у небо високо
Пташеняток дзвінкі голоси
І як сонце розплющує око,
Щоб умитись у краплях роси.
Жала бабця доcтиглеє жито
І навчала в'язати снопи.
Навкруги ще буяло так літо
І хліба на полях в півкопИ.
Я маленька збирала волошки
Й ранні маки собі на вінок.
Там лягало мені на долоньки
Ціле море найкращих квіток.
Літ багато з тих пір промайнуло
І у скронях сріблить сивина,
Та думками несусь у минуле,
Де дитинство мене вигляда.
Який чудовий спогад! Пригадала зразу своє дитинство, запах трави і квіток, як хочеться хоча б на день повернутися у те світле дитинство! Чудова поезія, світла, щира, тепла по домашньому!
дуже добрий вірш.
