Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Битий не битого везе / проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: Битий не битого везе / проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 2

Пошук


Перевірка розміру




Битий не битого везе / проза/

Вони бігли один поза одним…Сонячні промені били в обличчя, а потім з мерехтінням десь тікали, наче за ними хтось гнався… Легенький теплий вітерець пестив, розвівав їх коротке волосся, яке підіймалося хвильками і знову припадало до голів. Чи то голубе небо й ранкове сонце звало їх до себе, чи можливо шовкова трава і різноманітність квітів в сріблястій росі. Задоволення, відчуття свободи…. З сяючими очами, усміхненими обличчями, розставивши руки, немов летіли вперед, до гаю, не звертаючи уваги, що під ногами. Їх переповнювало відчуття стати пташками й полетіти високо в небесний простір, поміж білих, пухнастих хмаринок, забивало подих. От би побачити всю земну красу звідти, з висоти пташиного польоту. На пагорбку молоді стрункі берізки висаджені в декілька рядів, ховали між собою кущі шипшини і глоду. Трава майже по коліна. На невеличких галявинах де – не - де поміж трав і квітів червоніють полуниці. -Ванько! Ванько…. Не біжи так швидко, я вже запихалася і в ноги дуже холодно, - махнула рукою дівчинка, - Не поспішай так, зачекай! Він миттєво зупинився, озирнувся до неї, переводячи раз по раз подих, - Таню, ти не хитруй! Тож домовилися навипередки. Ми ж іще не прибігли на наше місце. - От, який! Ти ж знаєш, що все перемагаєш, міг би так і не поспішати…. Хай би дав мені, хоч одного разу виграти, - витираючи рукою спітнілого лоба, протяжно, сказала дівчинка. В її смарагдові оченята потрапили сонячні промені, примруживши їх , схилила голову на бік і хитро позираючи, підкрадалася, наближалася до нього. Він опустив голову донизу, - Ой, а й справді бачу розчервонілася не тільки на обличчі, а й ноги червоні, добре, що бриджі не намочила. А ну стій, давай я трохи розітру їх , відразу відчуєш тепло в ногах, а потім і зігрієшся. Ти так розпашілася, що й не скажеш, що промерзла. - Ага давай, бо роса така холодна, наче з кристаликами льоду , - ледь всміхнулася дівчинка, намагалася приховати здригання тіла. Лише якась мить і він витирав носовою хустинкою росу з її ніг, і всміхаючись позирав на сяюче, від задоволення, обличчя. Вона кліпала повіками від сонця, дарувала йому усмішку. -Ну, що вже тепліше?! Гайда на вершину пагорба! - весело сказав Іванко і вже коли побіг, на ходу крикнув, - Звідти краще видно річку! Сполохані птахи загомоніли на весь гай, деякі вилітали з кущів, поспіхом губилися між дерев. Раптово закувала зозуля на березі. Вона підняла голову, тицяла вказівним пальцем догори, -Ваню! Стій! Дивися, я бачу зозулю! Величенька пташка, поглянь яка! Сіренька, в чорно - білу смужку, гарненька! Вона не побігла за ним, йшла не поспішаючи, озиралась навкруги, любувалася казковою чарівністю природи. … Сонячні промені виблискували, переливалися різноманітними кольорами в росі… Радо, глибоко вдихала свіже повітря, насолоджувалася його пахощами. Іванко, чорнявий хлопчисько, вищий за неї майже на голову, вже стояв біля старої берези, чекав на неї, - От класно, правда?! Як добре, що є куди поїхати, позаду школа, тепер суниці, полуниці, канікули…. Краса! –голосно сказав , обійнявши дерево двома руками. Таня знаходилася вже зовсім близько, підтримала розмову, -Ага, а потім, черешні, пізніше шовковиця, яку я обожнюю…. - Ну, що - що , а це я добре пам`ятаю, які в тебе вуста були чорні… І не тільки, а майже все обличчя, - хіхікнув, хитро позирнув хлопець. Вона зверхньо зміряла його поглядом, голосно випалила, -Ой, ой, держіть мене, бо впаду, як пригадаю, який ти був! А потім тихіше продовжила, - Можна подумати ти був чистесенький, я вже не кажу за білу майку, що була на тобі, яка стала вся фіолетова. Пам`ятаю, як я потім намагалася випрати її в річці та все було марно…. - Бач, яка хитра! Так тож сама мене на дерево послала, то я й поліз! Хочу отих, спіліших! Он там їх більше! Підскакувала, задоволено тицяла пальцями.… Пригадай, як все було…. А вона і правда в тому році гарно вродила, де було не доторкнуся, то вже роздавив, - вирячивши очі, наче виправдовувався перед нею. Дівчинка поблизу берези сіла на траву… Далі пагорб різко спускався донизу, а, ще нижче ріс густий темно зелений чагарник і по самому краю де – не –де ледь виднілося зілля, воно було світліше, росло по самому краю берега річки. Вона, то вужча, то ширша, тягнулася далеко між пагорбами і лісом, а потім здалеку здавалася в легкому тумані і вже зовсім ховалася між темних дерев з обох сторін. Він поспіхом сів біля неї, - Ну, що, як там закінчила третій клас, сімки є? - Таня хитро повела очі догори, всміхалася, розставила руки в різні сторони, наче злегка потягнулася, - Ха! Я ж не ти! Тільки одинадцять і дванадцять в табелі маю! - Ти не ображай мене, - раптово набундючився, перебив її. Відкопилив губу, опустив голову донизу і трохи замислившись продовжив, - Так тож був той рік, а тепер мені в четвертому класі предмети більше сподобалися, я старався…. До речі, без сімок, а по літературі навіть одинадцять маю. Потім кинув погляд прямо їй в очі і весело, - Мені батьки планшет купили за те, що я став краще вчитися. - А мені пообіцяли на день народження! Це ж кругла дата – десять років! Думаю додержать слова, отримаю подарунок.. Бо в мене старий телефон, це тато свій віддав, він зовсім простий, нікудишній, немає доступу до інтернету…. Іванко різко піднявся і схватився за стовбур берези обома руками. Намагався залізти на дерево, звичайно йому довелося трохи напружитися, зібрати всі сили і йому вдалося це зробити. Він зміг піднятися вище десь на пів метра, а можливо й більше, махнув рукою -О! А ти бачиш? Дивися там біля річки на кладці бачу наших батьків, рибалять… Значить будемо на обід мати юшку…. І відразу, ледь розчервонілий, зіскочивши з дерева нагнувся, підставив спину, - Спробуй стати на мене! Давай! Ти ж не боягузка! Хватайся за дерево. Тільки добре! Не бійся я сильний, втримаю…. Вона всміхалася, зразу боялася наважитися…. Обійшла кругом нього, а потім все ж рішуче поставила ногу на спину, -Ну, що ж тоді терпи, сильний… - Так я сильний, бо займаюся щодня фізкультурою, - трохи крехтячи відповів хлопець, впираючись обома руками на коліна. Ледь тремтіли ноги та вона стояла на спині, міцно схватившись обома руками за дерево. Крутила голову в різні сторони, нарешті зосередилася в сторону, де побачила кладку, на якій сиділи їх батьки. А потім погляд припав донизу пагорба, побачила сині квіти. На мить забравши руку від дерева, махала нею в сторону і радо закричала, - Ой, сокирки, сокирки! Он там, трохи нижче! Яка краса! Ото б дістати…. Той крик відлунням поплив вдалину над рікою. Швидко з острахом злізла зі спини. Відразу від радості підскакувала, як на пружині, розчервонілася, в її очах з`явилися блискавки, вона задоволено дивилася на хлопця. - Дякую! Так вище, більше видно! Красивий краєвид! Бачила наших біля річки…. А тут на пагорбку, зовсім близько сокирки, ти б бачив , там їх так багато! Прямо килимом ростуть, правда трохи обрив та здається можна дістати. Йому здалося, що вона схожа на красиву рожеву троянду. Ніжно глянув на неї, на його обличчі розпливлася усмішка , потягнув за руку до себе, - Сідай, давай трохи посидимо, подивимося на все, що довкола та й будемо повертатися. Напевно наші мами вже виглядають нас на сніданок, ще й батьків треба забрати з рибалки. Вони сіли на траву, ледь спустивши ноги донизу. Іванко продовжив, - Я обіцяв, що довго не будемо. А потім пізніше, ще прийдемо сюди. Сьогодні відпочиваючих на дачах мало, а суниць багато, ще встигнемо наїстися і завтра ж ще вихідний, тож час є…. Таня нахиливши голову в бік хитро, примруживши очі, дивилася на нього, - А сокирки… Я так хочу букет цих квітів…. Вони ж красиві, хай би в моїй кімнаті стояли, я б ними любувалася…. Він трохи замислився, а потім різко встав, - Ну гаразд, я зараз спробую…. Почав легко з`їжджати на сідницях донизу, щоб вгледіти ті квіти, - А бачу, бачу їх… Таня, ставши на коліна, обперлася ліктями на землю, слідкувала за ним. Не поспішаючи, він трохи спустився, раптом під ним поїхала невеличка купа землі, вже зосереджено тримався за траву та раптово вирвав її з корінням і зненацька неподалік падав разом з нею… Та вмить затримався на великій грудці глини, що тирчала, як трамплін. Заболіло стегно, напевно від грудки, подумав хлопець. Та намагався не скривитися від болі, приховати це від дівчини. Вона ж вирячила очі від страху за хлопця, заціпивши губи, трималася обома руками за голову. Розхвилювалася, сварила себе в душі, от дурепа, що тепер буде? Та він таки спромігся дістатися до квітів, лежачи рвав їх в букет і вже з усмішкою до дівчини, -Так, а тепер треба думати, як вилізти, щоб далі не впасти з обриву. Давай не поспішаймо, я зараз все довкола огляну, за що краще можна схватитися. Нажаль на очі нічого не попалося, щоб він втримався. Вже лежав на спині, розмірковував, що робити, як бути далі? -Агов! Ваню, чого влігся? Я тобі зараз допоможу, зачекай! - гукнула вона. Не встиг і слова сказати, як вона почала обережно спускатися вниз та раптом підсковзнулася, зачепила коліном випуклий кусок глини, відчула біль, а потім по нозі потекла кров. Зіщулилася від болю та все ж втрималася рукою за траву і присівши подавала йому руку, - Давай дотягнися сюди, якось я тебе витягну! Тож не залишу тебе тут самого. Думаю разом не гепнемося донизу… Вони декілька раз намагалися дістати один одного руками і нарешті їм це вдалося. Таня повернулася на верх …. Лише кілька сантиметрів догори і хлопець впевнено стояв на ногах, подав їй квіти і приклавши зусилля самотужки добрався до неї. З мокрими від хвилювання лобами, з переляканими очима, розчервонілі, оглядали один одного, а потім одночасно розсміялися. Він помітив подерте коліно на правій нозі і кров, яка повільно стікала донизу, відразу збентежено, - О! Чого мовчиш? Болить? Я зараз найду листок подорожника, покладемо зверху, а носовою хустинкою перев`яжу. Все буде добре! Ну поболить трохи, потерпиш….Ти ж не плакса, я зараз почекай! Він різко зробив крок і відразу ледь помітно присів, відчув біль в стегні і вже йшов спокійно, не поспішаючи, в траві знайшов подорожник. Вони поверталися додому…. Таня несла в одній руці букет квітів, а другою рукою трималася за Іванка. Вона намагалася не згинати коліно, щоб знову не потекла кров, а Іванко ледь-ледь шкутильгав, бо ж боліло стегно. Та намагався йти так, щоб дівчина цього не помітила, весь час їй повторював, - Не поспішай! Не поспішай! Обережно, щоб рана знову не відкрилася. З пагорба вони спустилися вдало та коли треба було йти знову на пагорб Таня зігнула ногу в коліні і зойкнула. Він зажав її руку в своїй, - Боляче? Тут трохи йти залишилося, а там далі вже по рівній дорозі підемо. Давай хватайся мені за плечі, я тебе перенесу через цей пагорбок. - Ага, в тебе ж нога напевно теж болить. Я помітила ти скривився коли різко встав і шкутильгаєш трохи…. - Та ні, ні! Це я так схилявся, коли тебе підтримував, - заперечив хлопець і продовжив, - Давай мені букет і хватайся, я ж сильний! Таня обома руками ззаду обхватила його за шию, ледь повисла і він тихо не поспішаючи крок за кроком ніс її. - Ну давай, вмовив, кроків двадцять може пронесеш, - з усмішкою на обличчі шепотіла йому на вухо. Вона ледь торкалася землі лівою ногою, намагалася ставати на пальці, щоб йому було легше нести її, рахувала кроки, - Один, два, три, чотири… На мить замовкла, щось бурмотіла собі під ніс, Він, трохи запихавшись, запитав, - Що ти там бурчиш? Не чую. Вона хіхікнула, а потім доволі голосно, - Битий небитого везе! Битий небитого везе! Пам`ятаєш казку « Про хитру лисицю і сірого вовка»? Мені колись читали…. Ну, як я була малою, а тобі? Ти знаєш цю казку? Хлопець не відповів на запитання, - Та ти можливо і хитра лисиця, та я не сірий вовк. Давай злазь, відчіпляйся, здається вже вилізли…. Розчервонілий, спітнілий, відійшовши в сторону, рукою витер змокріле чоло, - На, тримай квіти, пішли, он наших на кладці видно! Ми майже прийшли… Перевівши подих запитав, - Ще болить нога? - Та трохи, давай будемо йти не поспішаючи, щоб не помітили, що ми забились обоє. А то наступного разу самих не пустять за суницями. А хустинку з коліна я зніму, вже ж не тече кров, - запропонувала весело. Вітерець, ніс з річки прохолоду, вода від нього рябила, переливалася, виблискувала на сонці. Де – не - де по воді йшли круги, інколи виринала риба і знову десь зникала. Батьки помітили, як діти йшли стежкою вздовж річки. Коли підійшли ближче до них, Танін батько привітно глянув і всміхнувся, - О, дивися, з букетом! А коліно де вхитрилася подерти? Донька схилила голову на бік і трохи здивовано до нього, -О! Побачив! Та то я на рівному місці, на росі підсковзнулася. Батько Іванка зміряв обох пронизливим поглядом, підтримав розмову, - То не страшно, до весілля заживе! Хлопець почервонів, хитро зирнув на Таню, всміхнувся і відразу опустивши голову підтримав батька, - Я теж так думаю…. - До якого, ще весілля…., - пробурмотала Таня тихо і продовжила вже голосніше до батьків, -Пішли, вже давно снідати пора, мама казала, щоб коли будемо повертатися, то вас з собою забрати. А потім усміхнена взяла хлопця під руку і весело, - Ой! Ну пішли вже! Хай доганяють нас! Вони йшли по стежці в сторону дач. Ніхто не чув про що Іванко розповідав дівчині та було видно, що щось говорив, бо розмахував рукою то в сторону дач, то в сторону річки. Батьки кілька секунд дивилися вслід, потім з усмішкою на обличчі, переглянулися. Батько Іванка ледь покачав головою, - Таке воно життя….. Хто знає, можливо і посватаємося, час покаже…. І забравши вудочки, чоловіки поспішили за дітьми …. 12.06.2018р.

ID: 799869
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.07.2018 09:25:40
© дата внесення змiн: 19.07.2018 11:20:27
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 17 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, dashavsky, Світлая (Світлана Пирогова), Коток Оксана, Valentyna_S
Прочитаний усіма відвідувачами (231)
В тому числі авторами сайту (35) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ірин Ка, 14.08.2018 - 16:12
Цікаво, легко читається, поліпшує настрій! Дякую, пані Ніно! 16 12 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 16 give_rose 21 22 22
 
Haluna2, 07.08.2018 - 09:20
Гарний твір!Дитинства чарівні спогади! give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Haluna2, 01.01.1970 - 03:00
Доброго ранку! Щиро дякую!!!Завжди Вам рада. give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Андрій Л., 01.08.2018 - 12:33
friends 23 friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Андрій Л., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 give_rose
 
Зоя Енеївна, 31.07.2018 - 00:17
give_rose give_rose give_rose
Життєвий,правдивий твір!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Лилея, 30.07.2018 - 13:52
12 12 С интересом прочитала рассказ о девочке и мальчике, их ещё детских отношениях...
16 16 39 39 39 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лилея, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Коток Оксана, 28.07.2018 - 20:34
Дуже цікавий твір! Легкий і життєвий flo21 flo21 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Коток Оксана, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Оксаночко! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Lana P., 23.07.2018 - 04:32
цікава розповідь і приємно, коли існує така дружба у такому віці 42 16 43 flo01
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 16 16 give_rose 21 22 22
 
give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлана Петренко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! 21 23
 
Любов Іванова, 21.07.2018 - 20:32
Яка мила, така близька дитинству нашому, проза.. Дякую Вам, Ніночко... 16 16 16 16 12 12 flo21 flo21 flo21 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Вам! 16 21 give_rose
 
ТАИСИЯ, 20.07.2018 - 20:06
Удачная проза, Ниночка! flo36
И природа впечатляет! И можно позавидовать таким
заботливым отношениям...Спасибо! Молодчина!
hi flo01 flo01 flo01
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО!. Всегда Вам рада. Успехов и вдохновения,дорогая Тая! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Світлі добрі стосунки між дівчинкою і хлопчиком нагадали мені мої шкільні роки, щось подібне і зі мною було.)) Дякую, Ніночко, за таку душевну прозу. flo06 flo18 Майстерно написано! flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Ой,не перехваліть! Сердечно дякую Вам!Завжди Вам рада. 16 give_rose 21
 
Galkka2, 20.07.2018 - 08:16
16 сподобалось 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Galkka2, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Наважусь запропонувати Вам " Він і вона","Повернення шкільного кохання"
Всього найкращого!!! 16 21 give_rose
 
Чудово написано, я аж про втому забула, поки читала! 12 16 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую!Я рада,що Вам сподобався твір. 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Капелька, 19.07.2018 - 21:31
12 Прекрасний,чудовий твір!Але читаєш і переживаєш за гарних дівчинку і хлопчика! Нехай у них у житті все буде добре! 42 flo22 43
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую!. Хай у всіх все складається на краще! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Valentyna_S, 19.07.2018 - 21:30
12 12 give_rose give_rose give_rose Дякую. Роздрукую і з Вашого дозволу прочитаю своїм учням у вересні. Автора обов'язково укажу. Дякую ще раз
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Мені дуже приємно,ще раз дякую! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори