Дивлюсь на людей і думку гадаю..
Чому нас єднають очі сумні..
Доросле життя, шановні, вітаю..
Ще швидше літаємо ми уві сні
Старі фотографії, спогади, друзі..
Ми ще нещодавно скажені були..
Коли ми піддались життєвій напрузі?
І втратили вміння дуріти.. Коли?
Ми ж вільні душею.. без прояву віку,
Обставини всі у нас в голові..
Дитинство не зайде в одну і ту ж ріку,
Нам доля дарує фарби нові
Коли здивування змінилось на - знаю?
Коли наздогнав нашу впевненість страх?
Чому наша вдячність, за те, що я маю
Все рідше звучить на наших вустах?
Із віком мудріші.. та більш принципові,
Втрачаємо гнучкість до свіжих ідей,
Часом примітивні, думками типові..
Ми ж приклад майбутній для наших дітей
Наш внутрішній світ - формується зовні,
Вся наша реальність у наших думках,
Тож, друзі, ми маємо жити на повну,
Щоб втримати долю у своїх руках
