– Тут зорі падають на щастя і удачу,
І ти, кохана, лиш бажання загадай.
Чого ж ти, мила, то радієш то заплачеш?
– Ти ні про що, коханий, не питай.
– Це сльози радості, мабуть, моя кохана…
– Хто ж би іще мене так віддано любив?
– Тож хай розтане лід зневіри, хай розтане,
Перед тобою я нічим не завинив.
Хай світять зорі і шепочуться кохані,
Слова, як вітер, не летять у пустоту.
Ми від медів кохання п’яні-п’яні,
В серцях несем любов і чистоту.
– А зорі світять так яскраво і врочисто.
Їх блиск, кохана, у твоїх сумних очах.
– А у тобі, коханий, їх надія чиста,
Вона зітре мою замріяну печаль.
– На крилах мрій лечу, де світять ясно зорі…
– І я собі з тобою, милий, у політ.
– Ми попливем удвох небесним тихим морем.
У сяйві зір через десятки довгих літ.
Оптимістично! 
